Виконавці, в репертуарі яких є цей музичний твір, вважають, що ця пісня є народною. Однак у неї, як виявилося, є авторка ‒ це 82-річна пенсіонерка з села Солонівка, що на Городнянщині Чернігівської області Олександра Дмитрівна Заяць.
Про це оповістила редакцію бібліотекарка цього села Надія Гречухо.
‒ Приїжджайте, і вона вам сама розповість про те, як і коли створила цю пісню, ‒ повідомила бібліотекарка. ‒ А то ще може бути запізно, та так ніхто і не дізнається про дійсну авторку.
І ми, не вагаючись, поїхали. Дійсно, у цієї пісні, як і в багатьох інших, є своя історія її створення. До того ж, ми не тільки поспілкувалися з авторкою, а й ще записали у її виконанні цей музичний твір. Допомогла виконувати своїй односельчанці цю пісню подруга Моторна Ганна Михайлівна, яка вже давненько переїхала сюди із села Рудівка Прилуцького району.
В оселі пані Олександри дуже багато всіляких вишивок: рушників, ікон, наволочок… Це все ‒ власні роботи господині.
А ось як авторка цього твору висловилася, коли дізналася, що її пісню виконують деякі виконавці і вона інколи звучить в радіоефірі.
‒ Я дуже рада, що моя пісня лунає. Нехай Господь їм здоров’ячко дає за те, що вони виконують її і що пісня пішла в народ, ‒ сказала Олександра Заяць.
А написала цю пісню авторка за кілька днів до того, як її мати ще не покинула цей земний світ.
‒ Це якось сталось само по собі. Чи то було мені якесь передбачення, чи щось інше, але я відчула, що моя мама почала від мене йти, ‒ припоминає Олександра Дмитрівна. ‒ Вона ще ходила гуляти до своїх подруг, а я її все чекаю і не можу якось дочекатися… Такого раніше у мене не було. І я тоді зрозуміла якось внутрішньо ‒ мене вона покидає... І одного разу, коли мами не було вдома, я запитала в самої себе: «Що мені таке зробити, щоб їй було як присвята?» Мо’ мені якийсь поштовх Бог дав, чи якась ще сила ‒ не знаю, але я враз взяла олівець та папір і прилягла на теплу грубу... І мені наче хтось підказував, бо слова самі-собою лилися, і я тільки встигала їх нотувати…
Авторська пісня «Розкажи мені,мамо...». Слова Олександри Заяць
Розкажи мені мамо роки тяжкі твої ‒
Як одна бідувала в різні роки війни.
Ой, як ти бідувала, рідна мати моя.
Розкажи, бо не знаю ‒ я маленька була.
Розкажи як убив ворог батька мого.
Тільки я ще не знала горя, мамо, твого…
Мати плакала тихо, пригортала мене:
«Нещасливе дитинство, моя доню, в тебе.
І усе це минулось і змінила війна»...
Тільки стала старенька рідна мати моя.
Та ще стала старенька і така не міцна.
І на скронях у мами поплила сивина.
А тепер, моя мамо, стало хóроше жить
Тільки в тебе, рідненька, став короткий вже вік.
Якби можна продовжить, я би все віддала ‒
Тільки ти, моя мамо, і ще б довше жила.
Промайнули вже роки ‒ стала матір’ю я.
А як треба, рідненька, скрізь порада твоя.
Я б могла, моя мамо, я тебе б зберегла,
Щоб була хоч спокійна тиха старість твоя…
І ось мами не стало, а життя все іде ‒
Кожен ранок згадаю, моя мамо, тебе.
А як тільки згадаю і сльоза на очах ‒
Я тепер тебе бачу, мамо, тільки у снах.
